Дитинство Степана Олійника на Левадівці

Степан Іванович Олійник народився 3 квітня 1908 року в селі Пасічелі Ананьєвського повіту Херсонської губернії (нині Балтська міська громада Подільського району) в бідній родині Івана та Наталки Олійникових.

Сім’я хліборобів була дуже бідною і навіть вирішила емігрувати в пошуках кращої долі до Америки. Проте їхній родич і односельчанин Захарій Вілкун, який трохи осів у Третій Миколаївці (нині село Левадівка Андрієво-Іванівської громади Березовського району), запропонував Олійникам переїхати до нього.

Так навесні 1909 року малий Степанко з батьками вирушив у першу подорож на дядьковому возі. Шлях до Миколаївки звивався по обидва боки тодішнього повноводного Тилігулу через Байтали, Северинівку, Ананьєв, Коховку, Троїцьке та Покровку і тривав цілий день.

У Третій Миколаївці, перейменованій у 1965 році з легкої руки коміка і ніжного лірика на милозвучну Левадівку, пройшло дитинство Степана Олійника разом із сестрами Марією, Мотрею, Оксаною, Ольгою, братом Семеном та багатьма однолітками. З раннього дитинства Степан допомагав батькам по господарству, особливо захоплювався риболовлею та ловлею раків на Тилігулі. Після закінчення чотирирічної Гіжицько-Миколаївської земської школи батьки відправили здібного сина до Одеси, де хлопець навчався в семирічній трудовій школі ім. Лесі Українки, потім – у кооперативному технікумі.

Роки навчання Степана в Одесі

Степана Олійника «вивела в люди» велика родина. Щомісяця надсилали йому 5 рублів, які сестри Ольга і Мотрея заробляли, продаючи молоко на базарі в сусідній Настасьєвці. Сам студент теж не лінувався – заробляв з друзями, рубаючи запасені в гуртожитку дрова для одеситів дворучною пилкою та тесаком.

Згодом Олійник вступив до Одеського педагогічного інституту, поєднуючи навчання з літературною діяльністю. Щоправда, майбутній класик українського гумору з великими труднощами отримав диплом учителя у 1934 році.

Творчі успіхи Олійника та дружба з режисером

Однієї ночі 1931 року в студентському гуртожитку Степана Олійника заарештували і посадили до одеської тюрми як «ворога народу» і «українського буржуазного націоналіста». Звинуватили, що його батька розкуркулили та репресували, а сам Степан ходив на лекції у вишиванці та писав вірші… українською! Від тюрми, а можливо, і розстрілу його врятував одеський поет-гуморист Володимир Іванович. Він, ризикуючи потрапити в лапи НКВД, написав листа Калініну і зібрав під ним 200 підписів студентів на захист свого друга.

Трудову діяльність Степан Іванович розпочав вчителем української мови та літератури на Херсонщині. Повернувшись до Одеси, влаштувався штатним кореспондентом газети «Чорноморська комуна». Натхненно висвітлював життя українського села. Також публікується в журналах «Шквал» і «Metal Days». Багато його відомих віршів і фейлетонів навіяні одеським колоритом. Наприклад, гуморески з циклу «Одеські замальовки».

Під час Другої світової війни Олійник працював військовим кореспондентом газети «Сталінградська правда», а в мирний час — постійним співробітником сатиричного журналу «Перец». Як депутат всебічно допомагав землякам у вирішенні колгоспних і побутових проблем.

Щороку Степан Олійник відпочивав із дружиною Клавдією Іванівною та донькою Лесею в рідній серцю Левадівці, щоб зустрітися з рідними та земляками, поговорити про життя, половити карасів у річці Тилігул. Одним словом, набирайтесь сил та енергії для нових творчих звершень.

Будучи запеклим рибалкою, Степан Олійник не любив браконьєрів, які винищували рибу забороненими методами.

До озер через луги
Де верби зелені шати,
Ходили вороги природи –
Браконьєри багажу.

Леонід Гайдай та Євген Моргунов про творчість Олійника

Степан Олійник писав гуморески, вірші, твори. З-під його гострого пера вийшло багато сатиричних і гумористичних творів, збірок автобіографічних оповідань. Автор понад ста віршованих фейлетонів.

За мотивами одного з них режисер Леонід Гайдай зняв свій знаменитий короткометражний фільм «Дворняжка і незвичайний хрест».

Навесні 1982 року один з акторів цього фільму Євген Моргунов побував на Левадівці на перших Олейникових читаннях, де зізнався, що якби не було Степана Олійника, не було б і їхньої трійці. , фільми «Самогонники», «Кавказька полонянка», «Операція» І «…».

Так і сам Леонід Гайдай, який здружився з Олійником і любив читати його твори в оригіналі, колоритною українською мовою. До речі, кілька років тому мова йшла про встановлення на Левадівці пам’ятника собаці Барбосу.

Свято Степанівської весни

Степан Олійник відійшов у вічність 11 січня 1982 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі. Світлу пам’ять про нього свято бережуть в Одеській області. Щовесни великий Сміховик «повертається» на рідні землі – Одесу, Пасічелі та Левадівку – з традиційним фестивалем гумору та сатири «Степанова весна». Останні три роки фестиваль проходить онлайн.

А колесо Олійникових свят розпочало свій рух із покладання квітів до пам’ятника та відвідування Меморіального музею художника Левадовського (філія Одеського літературного музею), якому цього року виповнюється 40 років. Численні гості – донька гумориста Леся Степанівна, рідні, колеги-письменники, художники та земляки – поспішали до кімнат музею, де його незмінний директор, заслужений працівник культури України Валентина Панькова, та юні екскурсоводи захоплююче розповідали про життя і творчість. шлях Степана Олійника.

Збереглося в селі й житло Олейникова. Відновлена ​​15 років тому будівля знову потребує повномасштабної реконструкції…

На пам’ятнику, який у 2002 році на Левадівці встановили вдячні земляки на честь свого славетного земляка, викарбувано його цитату: «В ім’я добра, проти зла я взяв до рук сатирне перо!»

Популярною та бажаною залишається літературна премія імені Степана Олійника, яку з 1983 року отримали десятки письменників, журналістів і митців з Києва, Одеси, Запоріжжя, Тернополя, Ізяслава, Вінниці, а також США…

«В Одесі, на Привозі»

Одеський ранок. Несла цілу серію.

Батько і син продають виноград.

Батько то грона ставить, то тягарці ставить.

Син, його помічник, тримає касу:

Щоб зберегти, потрібні гроші

Дає здачу з п’яти, з десяти!

Батько торгує вперто, вже мокрий.

Чує – гук йому з воза, сину:

— Досить тобі, тату, вже торгувати!

Досить, бо нема чого повертати!

— Як це так! Тато розсердився. —

Ви вже два роки в кожному класі!

На зупинці

(з народних анекдотів)

СТІЙ. Дві лави:

Тут і навпаки…

У кожного своя справа –

Швидше на роботу!

Де суворі правила?

— Де ті обіцянки? .. –

Так, за рогом

Нарешті автобус!

Машина зупинилась.

Люди переплуталися.

– Де ти, чоловіче?

Але поки що так буде?

– Ні грама культури,

І в велюрових шапках! ..

«Ні, — каже жінка, —

У нас немає культури!

З вікна провідника

Добре пояснює:

— Культурний біс!

Автобусів мало!