Своєю популярністю він завдячує великому болгарському поету Христо Ботеву. І хоча в офіційній біографії знаменитого болгарина його перебуванню в Задунаевке присвячений лише один рядок: «1866 (жовтень – грудень) – учителював в бессарабський село Задунаевка”, місцеві жителі передають цю значущу для них інформацію з вуст в уста, з покоління в покоління. Можливо, легенди з часом набули художньої деталізації, і часові межі життя поета в селі дещо відрізняються від ті, що вказані в його біографії Але саме в такому вигляді дійшли до нас розповіді очевидців тих далеких днів.

Христо Ботев: історична довідка

Христо Ботев — болгарський поет, публіцист, революціонер-демократ, національний герой Болгарії, літературознавець і учасник національно-визвольного руху. У 1863—1865 роках навчався в Одеській гімназії. Вчителював у селі Задунаєвка. У 1867 році повернувся на батьківщину, але згодом емігрував до Румунії. Боровся за визволення Болгарії від османського ярма. В одному з нерівних боїв з османами Христо Ботев загинув у віці 28 років.

Прихід нового вчителя

Христо Ботев з’явився в Задунаєвці 29 серпня 1866 року, в день релігійного свята Іоанна. До чоловічої компанії, що зібралася на свято, пропустіть келих вина і говорити про велику і малу політику, підійшов незнайомий молодий чоловік.

Серед них був староста села Петро Ілліч Сібов, до якого незнайомець, представившись, звернувся: «Христо Ботев. Мене відправляють з Аккерманський районз відділу народної освіти, учитель вашого села».

Ботєв оселився в будинку Фоми Вакаренкова.

Крім роботи в школі, він часто спілкувався з місцевими жителями, навчав молодь військової справи в лісі, вів революційну пропаганду.

Зустріч з бессарабською красунею

Пізньої осені Ботєв ходив з молоддю за село до криниці на седянки (вечорниці). Там співали пісень і танцювали. Саме тоді він познайомився з Оленою Дучевою, дівчиною, яка полонила візитного вчителя своєю красою.

Одного разу біля колодязя місцеві хлопці влаштували боротьбу, в якій брав участь Ботев і в цьому змаганні посів друге місце. Пізніше на тому ж місці Ботєв вплутувався ще в не одну кулачну сутичку. Його частим противником у поєдинках був житель села Сава Терзі. А причиною стала та сама красуня Олена, до якої почав залицятися Христо Ботев.

Незабаром Ботєв написав пісню «На кладенче, на джереліту», присвятивши її цим подіям.

Донос в пориві ревнощів

Очевидно, саме в пориві ревнощів, гніву й образи Сава Терзі написав донос на Ботева.

На початку травня 1867 року в село прибула поліція.

Їм вдалося попередити Ботева, і він сховався в печі в будинку Костянтина Бянова. Поліцейські пошуки результатів не дали – порушника так і не знайшли.

А Христо Ботев ще кілька днів переховувався в будинку Бянова, після чого назавжди покинув Задунаєвку.

Музей, пам’ятник і занедбаний колодязь

Сьогодні про це та інші факти можна дізнатися у Задунаєвському меморіальному музеї-філії Одеський літературний музей. Він був відкритий у 2008 році і розташований у трьох залах. Виставки присвячені життю і творчості Христо Ботева, а також життю болгарського поселення в цілому.

Тут можна побачити багато цікавих предметів, якими щодня користувалися перші жителі села (заснованого болгарськими переселенцями у 1822 році). Керівник музею Ірина Ротар проводить захоплюючі екскурсії, після яких пригощає всіх гостей національною болгарською стравою – баницею.

Також у сільському парку є пам’ятник Ботеву. Сюди неодмінно приїжджають представники різних делегацій з України та Болгарії, щоб вшанувати пам’ять поета та продекламувати його знамениті рядки: «Тоз, хто в бій за волю впаде – той не вмре!» (Хто в бою за волю впав, той не вмирає!)

На даний момент в селі Задунаевка відреставрований будинок, в якому жив і працював Ботєв. Його офіційне відкриття мало відбутися до початку повномасштабної війни, але цього не відбулося. А поки будинок наповнюють посудом місцеві жителі, щоб відтворити домашню обстановку часів, коли тут жив хоробрий свободівець.

Черга стоїть за криницею, біля якої Христо Ботев зустрів свою кохану. Воно – збережене, але занедбане – знаходиться на околиці села. І хочеться вірити, що колись він також перетвориться на яскраву та цікаву пам’ятку української Бессарабії.

Читайте також: