Сім’я, в якій народився Михайло Слабченко, жила дуже бідно, і з шести років йому доводилося допомагати батькові. Закінчив школу з відзнакою, вступив до Одеського духовного училища, а потім до Одеської семінарії. Але за організацію підпільного українського гуртка його виключили. Дізнавшись про це, батько вигнав юнака з дому.

Михайло влаштувався в порту, брався за будь-яку роботу, але при цьому встигав займатися самоосвітою. Вступив на історико-філологічний факультет Новоросійського університету, а згодом перевівся на юридичний. Одна з праць Михайла Слабченка отримала золоту медаль, і молодого історика, який знав сім іноземних мов, відправили до Німеччини для роботи над дисертацією.

Слабченко був активістом Громади, підтримував Центральну Раду та Директорію, виступав за те, щоб лекції з історії українського права читалися українською мовою, через що перебував під наглядом поліції.

В Одесі Слабченко брав участь у створенні Археологічного інституту, очолював Одеське відділення Українського театрального інституту імені Кропивницького, був обраний академіком Української академії наук.

Слабченка заарештовували двічі – вперше він провів шість років у таборах, а вдруге був засуджений на 10 років заслання. Повернувшись додому, Слабченко оселився в Первомайську, працював шкільним учителем і інспектором міського відділу освіти. Але після того, як на одному з учительських зборів Слабченка назвали «фашистом і політичним трупом», його звільнили з роботи і більше нікуди не брали.

Останні роки провів у злиднях і помер 27 листопада 1952 р. Похований на кладовищі в Первомайську, але могила не збереглася.

Джерела: uinp.gov.ua, Вікіпедія