Книги про земляка в Балтському музеї

Незадовго до війни до Балтійського історичного музею надійшов лист із Чорноморська від члена Міжобласної спілки письменників України Ганни Яківни Драй. Вона є співавтором книги про історію задуму, проектування та будівництва однієї з найцікавіших архітектурних споруд Луганська унікального готелю «Жовтень» (нині «Україна»), спроектованого уроженцем Балти Йосипом. Каракіс Юлійович.

Анна Яківна повідомила, що під час написання книги вона шукала матеріали в архівах, досліджувала не лише історію будівництва готелю, а й життя і творчість нашого земляка, знайшла в Америці доньку Йосипа Юлійовича. Ірма, також архітектор за фахом, яка зберегла архів свого батька. На прохання Анни Сухої Ірма Йосипівна надіслала йому замальовки та замальовки старого Луганська, сімейні фотографії та ін. Правнук архітектора Олег Юнаков відгукнувся про вихід книги «Готель Україна», зазначивши, що дуже зацікавився у творчості свого прадіда.

«Якщо вас зацікавили ці книги, я можу надіслати їх на вашу адресу. Вони поповнять вашу бібліотеку та фонд матеріалами про відомого балтчанина Йосипа Юлійовича Каракіса», – написала Анна Сухий.

Ось чому директор музею Петро ТкачОтримавши книги, він поділився новиною з прибалтами. Адже Йосип Каракіс, відомий архітектор України ХХ століття, народився 29 травня 1902 року в місті Балта Подільської губернії. Він належить до невеликої когорти радянських архітекторів, які дбайливо ставилися до збереження історичної спадщини та використання її мотивів у своїй творчості.

Архітектор і піаніст — разом все життя

Родина, до якої прийшов Йосип, була багатою. Його батько був купцем першої гільдії і співволодів цукровими та тютюновими заводами.

З дитинства Йосип мав схильність до мистецтва. Під час навчання у Вінницькому реальному училищі відвідував заняття у художника Абрама Черкаського. У шістнадцять років почав створювати декорації для Вінницького театру.

У 1922 році вступив на юридичний факультет Інституту народного господарства. Але згодом перевівся на факультет живопису Київського художнього інституту. З цього часу Київ став супутником його життя і творчості.

Його першим досвідом в архітектурі стала робота старшим техніком на будівництві нового центрального залізничного вокзалу Києва.

Тоді ж у студентські роки Йосип зустрів своє кохання. Його серце підкорила красуня Анна Копман, студентка фортепіанного відділу консерваторії, праправнучка хасидського цадика Рафаеля Бершадського. Їхній шлюб тривав 61 рік до смерті Йосипа. У шлюбі народилася дочка Ірма, яка обрала професію батьків. І не дарма. Вона також стала відомим архітектором.

Найвідоміші проекти Джозефа

Працюючи викладачем у Київському інженерно-будівельному інституті, Йосип почав втілювати власні архітектурні проекти. Першим був Будинок Червоної Армії і Флоту на Липках (нині Центральний будинок офіцерів Збройних Сил України). За свою кар’єру Йосип Каракіс реалізував понад 60 архітектурних проектів. Найвідоміші з них досі вражають своєю вишуканістю та оригінальністю. Це ресторан «Динамо», житловий квартал із 10-поверховим будинком на вулиці Январського Повстання (нині Івана Мазепи — від площі Арсенальної до площі Слави), найстаріший у Києві дитячий садок «Орльонок», будинки для командного складу Київського військового. Район по вулиці Інститутській та на розі Володимирського та Георгіївського провулків, Музей історії України на Старокиївській горі.

Щодо дитячого садочка «Орлятко», то його вважали зразковим закладом і називали «Палацом дитячого щастя». Це був перший в Радянському Союзі дитячий садок, побудований за індивідуальним зразком. Стиль будівлі має особливий шарм дворянських маєтків. За задумом архітектора з саду до Аскольдової могили мали вести великі сходи, але цей задум не був реалізований.

На жаль, сталінські часи торкнулися і Каракіса. Незважаючи на свій талант, у 1951 році його звільнили з роботи, звинувативши в «безрідному космополітизмі». Тоді родина Каракісів була на межі голодної смерті. Через кілька місяців його влаштували на роботу за напрямом типового проектування в організацію «Дніпромісто».

Безрідний космополітизм і кінець кар’єри

«Безрідний космополітизм» — термін під час кампанії «боротьби з космополітизмом і підлабузництвом перед Заходом» в СРСР у 1948—1951 роках.

Пізній період творчості ознаменувався рядом експериментальних проектів шкіл Києва, Луганська, Одеси, Бердянська, Донецька, Запоріжжя. Однак, незважаючи на те, що в 77 років Каракіс був сповнений енергії, нових ідей і планів, його відправили на пенсію. Мій чоловік дуже важко сприйняв його звільнення: «Я відчуваю себе викинутою, позбавленою права займатися своєю спеціальністю, якій присвятив півстоліття. Я вже не живу…»

Останні дев’ять років свого життя Йосип Юлійович Каракіс присвятив праці на природі: він прикрасив свій сад перголами, альтанками, мініатюрним «японським двориком». Він до кінця жив мистецтвом, залишаючись архітектором.

Помер Йосип Каракіс 23 лютого 1988 року, похований у Києві на Байковому кладовищі поруч із матір’ю.