Спадкоємці по прямій лінії

Веселе мистецтво клоунади передбачає вічну молодість душі. І Делієв стверджує, що його ювілей — друге тридцятиріччя. Він молодий, повний енергії та творчих планів. А головними своїми життєвими досягненнями – незважаючи на створений ним театр, де чи не кожна вистава збирає аншлаги, найпопулярніші телешоу та фестивалі – він вважає доньку, сина та онуку. Миколі Делієву-молодшому нещодавно виповнилося 4 роки.

– Нещодавно ми були разом на чудовій дитячій виставі, яку представляє корпорація «Апельсиновий настрій» у Домі клоунів. Я сам, як глядач, дивився із задоволенням, – зізнався Георгій Делієв.

Донька Яна, яка колись зіграла маленьку дівчинку в серіалі «Маски-шоу», пішла по стопах батька і, за словами Делієва, багато в чому його перевершила. Вона не тільки бере участь в театральних постановках, славно б’є чечітку, але також є адміністратором і виконавчим продюсером Комедії.

Всі меми світу в гостях у нас

Міжнародний фестиваль клоунів і мімів, який дав зелене світло великій кількості молодих артистів на сценах кращих мюзик-холів і цирків світу, цього року святкує своє 10-річчя. Квитки на гала-концерт «Комедіади» розкуповують зазвичай за два тижні до його початку. І До Будинку клоунів приїжджають актори чи не з усього світу – хіба що конкурсантів з Австралії та Африки поки не було. А ось з Японії, наприклад, побажали приїхати 12 клоунів.

Давайте робити це поступово, – переконує артистів Делієв. Ми не можемо перевантажувати програму. Але з часом ми обов’язково приймемо всіх. Для цього відкрито Посольство гумору в Домі клоунів.

Георгій Делієв народився 1 січня 1960 року в Херсоні.
У 1977 році вступив до Одеського інженерно-будівельного інституту на архітектурний факультет, який закінчив у 1982 році. У студентські роки активно займався в студії пантомімою та клоунадою.
З 1982 по 1984 рік працював архітектором у місті П’ятигорську, потім у Кишиневі. У цих містах паралельно він відкривав театральні студії пантоміми.
У 1984 році працював у ленінградському театрі «Ліцедей» під керівництвом В’ячеслава Полуніна. У тому ж 1984 році був прийнятий в ансамбль пантоміми та клоунади «Маски» при Одеській філармонії, де зараз працює художнім керівником, режисером, актором, автором.
З 1986 по 1989 рік навчався в Державному інституті театрального мистецтва на факультеті режисури естради.
З 1991 року — режисер, сценарист і знімається в телефільмах гумористичної програми «Маски-шоу».
Знімався в кіно. Отримав премію кінофестивалю «Стожари 2005» за найкращу чоловічу роль у фільмі «Настроювач».
У 2002 році був обраний депутатом Одеської міської ради, входив до комісії з питань культури, освіти, у справах молоді та спорту.
У 2009 році отримав звання Народного артиста України.

Не тільки клоунада

– Наш театр «Будинок клоунів» – це здобуток усіх «Масок», усього нашого основного складу, який працює з 1984 року. Боря Барський, Саша Постоленко, Ігор Малахов, Міша Волошин, Наташа Бузько – це згуртований колектив, який пройшов шлях. вогонь, вода і мідні труби», – сказав Георгій Делієв. «Це той моноліт, на якому тримається театр: і саме приміщення, і творча спільнота, яка не припиняє розвиватися.

Сьогоднішній день здається невтомним художній керівник театру Георгій Делієв виступає тут як режисер, актор, а іноді і сценарист. Веселі смішні, святково яскраві, майстерно темпераментні виступи «Масок» переглянули сьогодні, мабуть, усі одесити. І гості міста вважають своїм обов’язком відвідати Одеський будинок клоунів.

Нещодавня прем’єра – стендап-мюзикл за п’єсою Яна Юфіта «Є місто, яке я бачу уві сні». Вистава не тільки йде з постійним аншлагом в Одесі, але й підкорила розпещену, «перегодовану» нашими артистами публіку Нью-Йорка. А інакше й бути не могло – адже мюзикл про одеситів для одеситів зняли справжні одесити.

«Є і яскраві комічні елементи, і ліричні, а десь навіть філософські», — сказав Делієв. – А нещодавно, коли на сцені стався раптовий сюжетний поворот, глядачі буквально оплесками зупинили виставу. І ми чекали, поки публіка, яка так бурхливо переживає цей зворушливий момент, заспокоїться, щоб продовжити виставу.

Некомерційна «Пзнайдений»

Ще одна яскрава, зворушлива і, звичайно ж, кумедна вистава – «Одеський підкидьок» за п’єсою Георгія Голубенка, який оспівував наше руде місто. У пам’ять про свого великого друга, чудового письменника та одесита, у 2018 році Георгій Делієв зняв однойменний фільм.

Проект був абсолютно некомерційним. На цьому фільмі не заробили – витратили. Гроші в картину вклав я, Боря Барський і взяв основну суму на краудфандинговій платформі. Мені довелося самому займатися прокатом — ніхто з дистриб’юторів не хотів брати в цьому участь на звичайних умовах. Це не вдалося. Але все ж фільм подивилися в Одесі, Запоріжжі, Дніпрі, Києві.

Делієв виклав знімок на YouTube у вільний доступ:

«Це надбання народу, тому що фільм знятий за народні гроші», – переконана режисер. — Тому нехай дивляться всі безкоштовно.

Негідник Батяня і Цар Трикстер

«Одеський підкидьок» вселяє надію і радість. І, практично, в цей же час Делієв разом з Наталією Бузько знімався в страшному антивоєнному гротеску Сергія Лозниці «Донбас», який розповідає про життя людей на непідконтрольній території. На міжнародному Каннському кінофестивалі фільм отримав приз у номінації «Особливий погляд». Українські кінокритики висунули Георгія Делієва на премію за найкращу чоловічу роль.

– На фестивалі в Каннах ми були з Наташею Бузько. Фільм сприйняли чудово. Глядачі, включно з членами журі, аплодували стоячи», – розповідає Делієв. – Я там граю одного військового, представника «народної влади», практично повного негідника Батяню. «Донбас» — трагікомічний фільм. І роль моя трагікомічна. На знімальному майданчику, коли ми репетирували, всі сміялися. Але фільм виглядає страшно. У картині ніхто не намагається щось перебільшити, хоча в підсумку вона вийшла гротескною – як саме наше життя, – каже Делієв. — Найчастіше мені дають негативні ролі в драмах і трагедіях. У комедіях рідко. А ось в недавньому комедійному серіалі «Зовсім брехня історії» Олександр Березань в ролі російського царя потряс старі часи — хитрував: і від ведмедя довелося тікати, і по деревах лазити у важкому вбранні, і сальто робити. в такому ж вбранні. Дуже добре.

Про різнокольорові смуги життя і шевця без чобіт

Нещодавно колега-продюсер запропонував Георгію Делієву зняти документальний фільм про Маски.

– А ще я змонтував тизер зі старих записів – усі репетиційні моменти, підготовка грандіозних трюків, яскраві гег-персонажі, зйомки… А цей раптом пройняв ностальгію – як це було здорово! У реальності навіть цікавіше, ніж далі в серіалі «Маски-шоу», — зізнається Делієв. – Але в Києві наш проект зрізали…

На запитання «Чи вважаєте Ви себе щасливою людиною?» Делієв відповідає інакше.

— Кажуть, що життя має чорні та білі смуги, а я вважаю, що у мене, як у клоуна, кольорові смуги. Намагаюся не бути сірою, – ділиться артистка. «Але я, мабуть, більше схожий на шевця без чобіт». Як відповів Мюнхгаузен на твердження, що жарт продовжує життя: «Тому, хто сміється, він продовжує. Хто точить, той укорочує.

І щоб, незважаючи на всі життєві випробування, залишатися в гармонії з собою, треба бути вдячним всьому, що в ньому відбувається, переконаний Георгій Делієв. Тоді є більше хороших подій, за які ви вдячні. А головне, намагайтеся робити в житті тільки те, що вам подобається.

Розмовляла Вероніка Поліщук
Фото: Культурометр