Як одесити грілися під час Другої світової війни

Як одесити грілися під час Другої світової війни

Задумываетесь о переезде? Можем смело рекомендовать — Грузоперевозки Николаев. — Лучший перевозчик города.

Зима 2022-2023 стала для України особливою. Ворог зруйнував інфраструктуру та намагався залишити нас без тепла, світла та води. Ймовірно, він мав намір змусити його благати про пощаду. Історія України повторюється. Одеса вже пережила «блекаут» під час Другої світової війни. Тоді у жителів не було особливого вибору, але вони зуміли пережити не одну зиму і дочекатися перемоги.

Радянські війська знищили всю інфраструктуру

Восени 1941 року війська Одеського оборонного району після більш ніж двомісячної облоги залишили місто. Виконуючи чергову «мудру» директиву «благолюбивого» головкома, вони знищили заводи, насосні станції, електростанції та склади, щоб все це не дісталося ворогу. Одеса, яка тоді налічувала 300 тисяч жителів, фактично залишилася без води, світла, транспорту, їжі, телефонного зв’язку, фактично на милість завойовників. Навіть обладнання з лікарень повністю вивезли. При цьому ніхто не думав про те, як люди будуть жити, тим більше, що морозний подих зими відчувався вже щосили. Того року були ранні заморозки, часто йшли дощі, а в Одесі не було запасів палива та харчів, не кажучи вже про такі розкоші, як тепло, вода та світло. Треба було готуватися до зими, розраховуючи лише на власні сили.

Після того як захисники залишили Одесу, до міста увійшли румунські війська. На початку грудня з Румунії привезли два потужні генератори, що дозволило тимчасово забезпечити електроенергією квартири. Але про гарячу воду та центральне опалення навіть не мріяли. Коли в місто прийшли справжні холоди, довелося згадати про опалення — печі, які в той час були в багатьох одеських будинках. Навіть зараз на дахах будинків у центрі міста можна побачити напівзруйновані димарі.

Їжу одесити готували на печах або гасових печах, звісно, ​​якщо було чим розпалити. Така ж історія була і з печами, для роботи яких потрібні були дрова або вугілля. Але в степовій Одесі дров взяти практично ніде було, та й з вугіллям справи були не найкращі. Тому доводилося кидати у вогонь усе, що могло хоч трохи згоріти: меблі, книжки, паркет, дошки від парканів.

Ільф і Петров в одному з фейлетонів барвисто описали, як у роки громадянської війни їхній герой опалив кімнату старовинними меблями. Те саме згадувала і Віра Інбер: «Ми свою «буржуйку» годували чудово: в основному класикою і дубовим буфетом». Ці слова, без перебільшення, можна віднести до пізнішого воєнного часу, коли доводилося жертвувати найдорожчим – книгами та пам’ятними речами.

Навіть портрети «вождів» спалювали в печах

У хатах, де не було пічного опалення, використовували буржуйки. Називали їх так тому, що були надзвичайно «ненажерливі», але також вважається, що піч отримала свою назву через те, що з’явилася під час буржуазної революції.

На жаль, в одеситів інших варіантів, крім пічників і буржуїв, практично не було. Спалили все, що могло горіти, і все, що можна було знайти і принести додому. Якби вам пощастило, ви могли б отримати вугілля, яке горіло набагато довше, ніж дрова. З метою економії палива на буржуйці варили їжу і навіть смажили хліб, який здавався таким смачнішим. Більш того, такими були рекомендації тодішнього МОЗ: вбивав мікроби, які могли потрапити з брудних рук.

Однак небезпека пожеж була пов’язана і з буржуйками — при горінні з неї разом з димом вилітали іскри. При цьому буржуйка дуже погано нагрівала приміщення. З нею ледве вдавалося досягти плюсової температури в кімнаті, і люди спали місяцями, не роздягаючись. Біля печі зазвичай було дуже жарко, а за два кроки холодно, майже як надворі. До речі, буржуйками обігрівали навіть кузови вантажівок, на яких люди виїжджали в евакуацію в жовтні.

Люди доходили до крайнощів

Взимку 1942 року середня температура в Одесі була близько 20-30 градусів морозу, навіть буржуйки чи печі не рятували. Про це написав у своєму щоденнику один із мешканців міста Адріан Оржеховський.

Щоб врятуватися від холоду, навіть спалювали портрети партійних діячів, за що в той час можна було отримати тривалий термін або навіть розстріл. Але людям уже було байдуже. Дружина Оржеховського спалила портрет Молотова, який знайшла на звалищі, а сам він написав у щоденнику: «Я прочитав есе Сінклера Льюїса «Політ Сокола». Найдурніша книга. Суцільна дурниця, а тому завтра її спалять».

Тієї зими пуд вугілля (трохи більше 16 кілограмів) коштував 8 марок – стільки отримував за трудодень кочегар тепловоза, а ще продавали дрова. Решту меблів поламали, а дрова використали для багать, які розпалювали біля будинків на вулицях. Коли не було світла, майстрували саморобні ліхтарі, а діряві печі обмазували глиною. Найстрашнішим часом була ніч — щоб якось зігрітися і заснути, люди спали одягненими, вкривалися ковдрами, кожухами і всім, що було в хаті.

Зима 1942 року була найсуворішою за останні сто років. За три місяці не було жодної відлиги, а в квартирах температура не піднімалася вище двох-п’яти градусів за Цельсієм. Проте одеситам вдалося пережити не тільки ту сувору зиму, а й наступні та втримати перемогу.

Відразу після визволення Одеси, у квітні 1944 року, була запущена перша черга міської електростанції, а в першій половині 1947 року — перша черга Одеської ТЕЦ.

Як танкісти гріли свої танки

Під час Другої світової війни танкісти також винайшли власну систему опалення. Опалення в баках не було, а взимку металевий вагон буквально перетворювався на морозильну камеру. Щоб підігріти повітря всередині танка, після привалів, де зазвичай розпалювали багаття, танкери збирали тліюче вугілля в металеві відра. Їх поміщали всередину бака і використовували для нагрівання повітря. Такий же спосіб використовували в той час водії вантажівок, розміщуючи відра з вугіллям в кабіні автомобіля.

Читайте також:

Актуальна інформація ПО Одесі у нас Телеграм канал! Новини, фоторепортажі та історичні факти про Одесу.
Читайте нас на Viber! На каналі «Комуналка» розповідаємо про комунальні послуги, тарифи, пільги та субсидії.

Джерело: https://odessa-life.od.ua/article/pechi-kostry-i-burzhujki-kak-odessity-grelis-vo-vremja-ii-mirovoj-vojny